06-07-2017
С большим успехом выступили харьковские кукольники на ІІІ Международном фестивале «І люди, і ляльки», состоявшемся во Львове в начале июля.
На фестивале артисты ХГАТК им. В.А. Афанасьева показали два спектакля - «Ёжик из тумана» и «Простые истории Антона Чехова», которые были очень горячо приняты львовянами и гостями фестиваля из разных стран. Своими впечатлениями делятся директор фестиваля Алексей Кравчук и главный редактор журнала ''Просцениум'', кандидат искусствоведения Майя Гарбузюк.
А. Кравчук: ''Програма цьогорічного фестивалю для мене неймовірно цікава. Він охопив західну, східну і центральну частини України. Для нас великою подією став приїзд Харківського державного академічного театру ляльок імені В.А. Афанасьєва. Оксана Дмітрієва і Наталія Денисова – геніальні люди, не побоюся цього слова. Через них Бог промовляє. Вони вміють об’єднувати своїх акторів – геніальних акторів, знов таки не побоюся це акцентувати. Вони повернули глядачів і мене зокрема у такі тонкі душевні матерії, які абсолютно не передбачають ніякого егоцентризму. Це така неймовірна чистота і ясність, що я просто вдячний харківському театру! Те, що робить Дмітрієва, це, напевно, найкрутіше, що сьогодні є в Україні. Вона працює з такими тонкими речами і робить це так досконало… І просто дивиться в суть речей. Безумовно, Львів це чує. Мрію, щоб театр імені Афанасьєва приїхав сюди на гастролі хоча б на місяць. Особливо глядач приймав «Їжачка...». У мене навіть сльози пішли градом – просто від щастя, що воно таке є. Це дійсно сни забутого, засніженого дитинства''
М. Гарбузюк: ''Олексій Кравчук – знаний режисер в Україні та за її межами, і це дозволяє йому акумулювати на фестивалі «І люди, і ляльки» цікаві персоналії, цікаві колективи. Щодо вражень від цього фестивалю – я не буду оригінальною і, переконана, це не моя лише думка: справжньою подією, що зібрала аншлаг у залі і мала великий резонанс після перегляду, стали вистави Харківського театру ляльок імені В.А. Афанасьєва. У Львові театр такого кшталту навіть для професійної аудиторії не надто відомий. Час від часу до нас робив творчі «наскоки» Сергій Брижань, і, працюючи у притаманному йому поетичному напрямку театру ляльок, збурював уявлення і глядача, і професійної аудиторії про призначення, можливості, діапазон та безмежжя мови театру ляльок. Але вистави ці, на превеликий жаль, у нас не вміють берегти, не вміють продавати, збирати для них глядача, то ж вони залишаються радше поодинокими подіями і, на жаль, істотного прориву не дають для львівської театральної території.
Вистави Оксани Дмітрієвої уже три роки поспіль на фестивалі збирають надзвичайно важливу аудиторію, насамперед професійну. Цього року були в залі нарешті режисери з багатьох театрів Львова, не тільки лялькарських. І було неможливо не помітити, що роботи харків’ян викликали шок, захват, оніміння. Для мене особисто роботи Оксани Дмітрієвої, Наталії Денисової і всього виконавського колективу за великим рахунком повертають нас до основ, до праооснов театру. До сенсу того, заради чого існує театр, яким він може бути у якихось своїх найвищих проявах, наскільки він може хвилювати душу, розповідати про світ, про людину, про любов до людини. Після цих вистав хочеться жити, хочеться робити усе якнайкраще там, де дано тобі це робити, на твоїй дорозі. І бачиш, що на території України ми маємо колективи, які сягають найвищих щаблів творчості, мистецтва, розуміння світу.
Прикро лише, що впродовж багатьох років ми були роз’єднані і, власне, цей діалог, про який багато говорять – діалог між Сходом і Заходом – завдяки фестивалю «І люди, і ляльки» і завдяки представництву харків’ян у Львові, цей діалог поглиблюється, набуває нових обертонів, нових контактів, нових захоплень. Я в свою чергу почула від харківських акторів, режисерів, художників слова захоплення Львовом як містом, що мені дуже приємно. Це означає: і людські, і творчі контакти поміж митцями на крайніх географічних точках України не тільки можливі – вони вкрай, нагально необхідні, тому що це наше порозуміння, це навчання один в одного. Сподіваюся, контакти Оксани Дмітрієвої та Наталії Денисової зі Львовом вийдуть за рамки самих лише приїздів на фестивальні дні – я знаю, є ідеї нових, окремих творчих проектів. І ми у Львові цьому неймовірно тішимося, тому що самі до Харкова не так часто можемо доїхати. Зізнаємося чесно, ми ще не досягли того рівня свідомості й свободи, в тому числі фінансової, аби мати таку легку можливість сісти на потяг і помчати до театру імені Афанасьєва на прем’єри Дмітрієвої. Хоча дуже хочеться! А можливість мати у Львові вистави, які репрезентують почерк, світ таких глибоких та самобутніх митців як Оксана Дмітрієва й Наталія Денисова – це надзвичайно важливо. На цьому вчитимуться і ті, хто з ними співпрацюватиме, і ті, хто приходитиме в зал, і студенти, і театрознавці, і актори, і режисери. Я багато разів дякувала Олексію Кравчуку за те, що саме його фестиваль привіз у Львів вистави харків’ян. Для мене це початок відліку якоїсь іншої доби не тільки у лялькарському мистецтві, а й, можливо, у театральному мистецтві цілого Львова. Бо Львів готовий до такого театру. Більше того – він зголоднів за таким театром, він його потребує неймовірно. І тому виникла така дивовижна співтворчість сцени і залу на обох виставах. Вона була показовою! Це справді була творчість залу, коли він реагував на найменші, найтонші нюанси – як на акценти, так і на мовчання, тишу. Реагував як єдине ціле, як одна душа. Але ж цю душу треба було розбудити…''
Инга Долганова